Мить, заради якої працюють роками: Олександра Меркушина про свою Олімпіаду

На першому тренуванні Олександра вийшла на арену і на секунду зупинилася. Перед нею — трибуни, світло, холодне повітря і олімпійські кільця. І саме тоді прийшло чітке усвідомлення: це вже не далека мрія. Вона справді тут.

Для неї Олімпіада — це не просто прізвище в стартовому протоколі. Це роки роботи, які стискаються в кілька хвилин тиші перед гонкою. Перед виходом на трасу вона відчуває знайомий стан, ніби йдеш по канату. Потрібно втримати баланс: не дати тривозі зашкалити, але й не стати занадто спокійною. Легка напруга допомагає зосередитися. Досвід навчив її працювати з головою так само серйозно, як і з тілом. У ці хвилини вона думає просто — зробити свою роботу чесно й чисто. У голові є чіткий план, і вона тримається його. Це допомагає не розсипатися на емоції.

Олімпійські дні пролітають швидко. Між стартами життя не зупиняється: активності, квести, нові локації. Іноді це справді схоже на окремий світ, де кожен спортсмен проживає свою історію.

До цієї історії додалася ще одна деталь. Як Всесвітній партнер Олімпійських ігор, Samsung подарував спортсменам спеціальну версію смартфона — Galaxy Flip7 Olympic Edition. Для Олександри це не просто телефон, а спосіб зберігати моменти, які хочеться залишити для себе. Найцінніші миті трапляються в тиші. Після одного з тренувань вона просто стояла і дивилася на гори. Вона бачила їх багато разів влітку під час зборів, але засніжені вершини виглядали зовсім по-іншому. Спокійно і красиво. Вона відкрила свій Galaxy Flip7, щоб зберегти цей краєвид, не для новин і не для стрічки, а для себе. Коли емоцій стає забагато, вона їде до лісу. Дихає, слухає тишу, намагається відчути холод повітря і хруст снігу. Іноді достатньо просто скласти телефон і залишити його в кишені. А іноді навпаки, зняти коротке відео, щоб повернутися до цього моменту пізніше.

Олімпіада навчила її більше довіряти собі. Не лише як спортсменці, а й як людині. Вона зрозуміла, що сила це не тільки швидкість і точність, а ще й здатність залишатися собою під тиском. І був момент, який вона запам’ятає назавжди. Кілька кроків до четвертої стрільби в індивідуальній гонці і раптом з’явилася думка: «Вау. Я тут».

Не результат, не таблиця, а просто факт — її перша Олімпіада.